(Із книги Лесі Олендій “Італія під мікроскопом”. Скорочено)

Непланована мандрівка в Орта-Сан-Джуліо, регіону П’ємонте. Внизу синіє водами і вабить краєвидами озеро Орта. Дорога, рух транспорту по якій заборонений ― і вперед, і ліворуч. Праворуч ― паркувальний майданчик для кемперів. Усюди, куди ведуть міські туристичні вказівники, можливий лише пішохідний рух. І рух туристичним трамвайчиком. Біля нього ― жодної людини. Залишається безальтернативний вибір ― мандрівка містом власними двома. Інна паркує авто і звертає за вказівником «історичний центр». Кілька метрів і дорога трансформується у бруковану стежину надвузькими вуличками поміж будинками. Широчіє виходом на центральну площу, знову звужується. А згодом узагалі перетворюється на стрічку понад озером: праворуч рухаються туристи, ліворуч ― озеро з мініатюрними місцями для засмагання і розтягнутими на них, розніженими на сонці тілами пляжників. Стрічка понад озером видається серпантинно нескінченною. Попереду монахиня виконує роль гіда для двох туристок. Рух, без можливості обігнати чи будь-куди звернути, схожий на рух тунелем. Урешті з’являється поворот. Троє попереду вирішують, що їм робити ― продовжувати стрічкувати чи повернути на широку дорогу праворуч. Продовжують стрічкувати. У неї цього разу відсутнє бажання знати, що там, попереду. Інтуїтивно відчуває: дорога вбік не менш цікава. Хоча й крута, вгору, виводить до двох старих палаців, що використовуються у приватних мистецьких цілях, панорамної площі, знову вгору ― до Святої гори… В Інни з’являється відчуття, за яким довго полювала у власному серці: Орта-Сан-Джуліо ― далеке від її Батьківщини італійське містечко, у якому могла б оселитися. І жити з гармонією в серці. Тут є все, що їй потрібно: атмосфера старовини, затишок невеликого і водночас культурно-мистецького центру з власним фестивалем античної музики, озеро, гори. Орта-Сан-Джуліо необхідно відкривати не очима туриста. Тут варто жити…

Можливо, колись, через багато років, і вона, як австро-угорський актор Карл Хайнц Шрот, слова якого висічено біля скульптури художника перед мольбертом у парку понад озером, зможе сказати: «Орта для мене ― найкрасивіше місце на землі».