17 лютого у чотирилапих італійських нявкал свято – день кота. Легенда розповідає, що саме ці тварини найбільш наближені до Творця. Поза легендою, кожен, хто мав чи має вдома нявкаюче створіння, знає, що вони – особистості з власним характером: ніжні, розуміючі, співчутливі і норовливі. Їх не варто турбувати, коли відпочивають чи просто у даний момент не потребують пестощів,- поцарапають.  

Хто і коли надумав святкувати міжнародний день кота саме 17 лютого? Історію цього свята започаткувала читачка “Tuttogatto” Oriella Del Col. Зокрема, вона орієнтувалася на те, що лютий – зодіакальний місяць Водолія, тобто вільного і неконформістського духу і також “місяць котів”, а число 17 означає “1 життя 7 разів”. 

День нашого котячого друга відрізняється від країни до країни, хоча має й одну визначену дату: 2002 року Міжнародний фонд захисту тварин встановив Всесвітній день котів 8 серпня. Однак чотирилапики Італії та Польщі відзначають його 17 лютого, США – 29 жовтня, Японії – 22 лютого, у Росії та Україні – 1 березня.

Коти – найпоширеніша домашня тварина у світі, що налічує близько 600 мільйонів особин і дуже популярна в Італії. В італійських будинках проживає сім з половиною мільйонів котів, на мільйон більше, ніж собак. 

Кілька досліджень та опитувань, проведених у багатьох країнах, показали, що наявність кота вдома позитивно впливає на здоров’я. Зокрема, зменшує стрес і тривогу, стимулює імунну систему, знижує артеріальний тиск і підвищує товариськість.

Коти люблять спілкуватися: вони можуть видавати до 100 чітких звуків, навіть якщо ми не знаємо, як їх диференціювати. Котяча здатність до звукової диференціації вдесятеро більша, ніж у собак.

У темряві нявкала можуть бачити приблизно в 6-8 разів краще, ніж люди, але для переміщення їм потрібне мінімальне джерело світла, яке вони фіксують через велику кількість фоторецепторів, названих стрижнями. Насправді котячі розрізняють дуже мало кольорів і не бачать надто далеко ні деталей, ні повільних рухів. 

Нявкала з триколірними шубками майже завжди є самками. Це пов’язано з асоціацією пігментів з хромосомами. Єдиний (рідкісний) випадок, коли у самця є помаранчево-чорно-біле хутро, відомий як синдром Клайнфельтера і призводить до стерильності особини.

Вібріси (як називають котячі вусики) не лише надають елегантності і краси нашим улюбленцям, а й інформацію про зовнішнє середовище, яку людина може отримати лише за допомогою складних вимірювальних приладів. Насправді котячі вуса здатні з певною точністю визначити зміни тиску, вологості та переміщення повітря. Вони також використовуються твариною для отримання інформації про відстань предметів та розміри просторів відносно себе.