3 лютого у Мілані зародилася християнська традиція святкування San Biagio, яка згодом поширилася й на інші провінції Ломбардії. Зранку 3 лютого, у день Сан Біаджо, прийнято з’їдати шматочок панеттоне, що залишився від різдвяних свят. Поїдання різдвяного десерту супроводжується словами “San Biàs el benedis la grlo and èl nas” (“Сан-Біаджо благословляє горло і ніс”). Як народився цей звичай і хто такий Сан-Біаджо?

Біаджо ді Себасте був вірменським лікарем та єпископом, який жив у третьому столітті нашої ери. Християнські та православні традиції розповідають, що в той час, як він зазнавав гонінь під час переслідувань християн, одна жінка принесла йому сина, помираючого від застряглої в горлі риб’ячої кістки. Біяджо врятував хлопця шматком хлібної м’якушки, яка штовхнула кістку. Після цього лікаря зарахували до святих, оголосивши захисником горла.

Натомість міланська традиція про панеттоне, спожите 3 лютого, народилася набагато пізніше і походить з селянської легенди. Одна жінка напередодні Різдва принесла до монаха Дезідеріо панеттоне для освячення. Але монах був настільки зайнятий, що забув про нього. Після Різдва, знайшовши у ризниці десерт і, подумавши, що жінка ніколи не повернеться забрати його, освятив і з’їв. Однак 3 лютого домогосподарка приїхала отримати панеттоне. Монах був засоромлений, зізнавшись, що спожив його. Він пішов у ризницю, щоб взяти порожню тарілку. Однак знайшов на ній панеттоне удвічі більший за той, що принесла жінка. Таке диво приписали Сан-Біаджо.

Саме тому, згідно з традицією, зранку 3 лютого прийнято з’їдати на сніданок шматочок освяченого панеттоне, аби захистити всю родину від захворювань горла.